Онлайн чтение книги Каменный хозяин
III

Печера на березi моря в околицi Кадiкса. Дон Жуан сидить на каменi i точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.

С г а н а р е л ь

Навiщо ви все точите ту шпагу?

Д о н Ж у а н

Так, звичка.

С г а н а р е л ь

Ви ж тепер на поєдинки вже не виходите.

Д о н Ж у а н

Не маю з ким.

С г а н а р е л ь

Хiба людей не стало?

Д о н Ж у а н

Всi тi люди не вартi сеї шпаги.

С г а н а р е л ь

Може, й шпага когось не варта?

Д о н Ж у а н

(грiзно)

Ти!!

С г а н а рель

Пробачте, пане, то жарт безглуздий. Я вже й сам не тямлю, де в мене тiї дурощi беруться, - от наче щось сiпне!

Д о н Ж у а н

Iди! Не застуй!

Сганарель, посмiхнувшись, виходить.

(Дон Жуан далi точить шпагу).

Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!

(Кидає шпагу).

С г а н а р е л ь

(вбiгає, швидко i нишком)

Мiй пане, утiкаймо!

Д о н Ж у а н

Ще чого?

С г а н а р е л ь

Нас викрито. Я бачив: недалечке чернець якийсь блукає.

Д о н Ж у а н

Ну то що?

С г а н а р е л ь

Се шпиг вiд iнквiзицiї, напевне, а може, й кат з отруєним стилетом.

Д о н Ж у а н

Шпигiв я не боюся - звик до них, а шпага в мене довша вiд стилета.

Веди ченця, коротша буде справа.

Скажи йому, що сповiдi бажає всесвiтнiй грiшник дон Жуан.

С г а н а р е л ь

Гаразд.

Ви не дитина, я при вас не нянька.

Виходить i незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зрiст, тонкого, в одежi "невидимок" - в чорнiй вiдлозi (каптурi), що закриває все обличчя, тiльки, для очей у нiй прорiзанi дiрки.

Дон Жу а н

(встає назустрiч iз шпагою в руках)

Мiй отче, або, може, краще - брате, чому завдячую такi святiї одвiдини?

Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.

Ти вийди, Сганарелю.

(Бачачи, що Сганарель не спiшиться, пошепки до нього).

Поглянь, в ченця рука жiноча.

С г а н а р е л ь

Щоб їх!

(Махнувши рукою, виходить),

Дон Жуан кладе шпагу на камiнь. З-пiд одкинутої вiдлоги раптом виступає обличчя Долорес.

Д о н Ж у а н

Долорес?! Ви? i знов у сiй печерi…

Д о л о р е с

Я знов прийшла порятувати вас.

Д о н Ж у а н

Порятувати? Хто ж се вам сказав, що нiбито менi рятунку треба?

Д о л о р е с

Сама я знала се.

Д о н Ж у а н

Я ж не слабий, як бачите, - веселий, вiльний, дужий.

Д о л о р е с

Ви хочете, щоб вам здавалось так.

Д о н Ж у а н

(на мить замислюється, але хутко пiдводить голову рiзким, упертим рухом)

Я бачу, сеньйорито, ваша одiж настроїла вас на чернечий лад.

Але я вам не буду сповiдатись, - мої грiхи не для панянських слухiв.

Долорес мовчки виймає два сувої пергаменту i подає їх дон Жуановi.

Нi, вибачте, Долорес! Я не хтiв зневажить вас, менi було б се прикро.

Що ви менi принесли?

Д о л о р е с

Прочитайте.

Д о н Ж у а н

(швидко переглядає пергаменти)

Декрет вiд короля… i папська булла…*

Менi прощаються усi злочини i всi грiхи… Чому? З якої речi?..

I як до вас дiстались сi папери? * Булла - грамота, постанова або розпорядження папи римського, скрiпленi печаткою.

Дол о р е с

(спустивши очi)

Ви не догадуєтесь?

Д о н Ж у а н

О Долорес!

Я розумiю. Знов ви наложили на мене довг якийсь. Та вам вiдомо, що я привик свої довги платити.

Д о л о р е с

Я не прийшла сюди з вас плату править.

Д о н Ж у а н

Я вiрю вам. Але я не банкрот.

Колись я вам заставу дав - обручку, тепер готовий виплатить весь довг.

Уже ж я не банiт, а гранд iспанський, i вам не сором буде стать до шлюбу зо мною.

Д о л о р е с

(iз стогоном)

Боже! Дiво пресвятая!

Я сподiвалася, що сеє буде… але щоб так мою остатню мрiю я мусила ховати…

(Голос ЇЇ перехоплює спазма стриманих слiз).

Д о н Ж у а н

Я вразив вас?

Та чим, Долорес?

Д о л о р е с

Ви не зрозумiли?

Гадаєте, що як iспанський гранд дочцi гiдальга кине шлюбний перстень, немов гаман з червiнцями лихварцi, то в нiй повинно серце розцвiсти, а не облитись крiв'ю?

Д о н Ж у а н

Нi, Долорес, i ви ж мене повиннi зрозумiти: нiякiй дiвчинi, нiякiй жiнцi не був я досi винен зроду!

Д о л о р е с

Справдi?

Ви, дон Жуан, нiчим не завинили проти жiноцтва?

Д о н Ж у а н

Нi. Нiчим, нiколи.

Я кожен раз давав їм теє все, що лиш вони могли змiстити: мрiю, коротку хвилю щастя i порив, а бiльшого з них жадна не змiщала, та iншiй i того було надмiру.

Д о л о р е с

А ви самi могли змiстити бiльше?

(Пауза).

Платити вам не прийдеться сей раз.

Вiзьмiть назад сю золоту "заставу".

(Хоче зняти з своєї правицi обручку).

Дон Жу а н

(вдержує її руку)

Нi, то належить вам з святого права.

Д о л ор е с

Я вже сама до себе не належу.

Вже й се видиме тiло не моє.

Сама душа у сьому тiлi - дим жертовного кадила, що згорає за вашу душу перед богом…

Д о н Ж у а н

Що се?

Я ваших слiв не можу зрозумiти.

Ви мов заколота кривава жертва, такi в вас очi… Сей декрет, ся булла..

Ви як їх здобули? Я вас благаю, скажiть менi!

Д о л о р е с

Навiщо вам те знати?

Д о н Ж у а н

Ще, може, я зречуся тих дарiв.

Д о л о р е с

Ви їх зректись не можете, я знаю.

А як вони здобутi - все одно.

Не перший раз за вас загине жiнка, якби ж то хоч, остатнiй!

Д о н Ж у а н

Нi, скажiть.

Коли не скажете, я можу здумать, що спосiб добування був ганебний, бо чесний покриву не потребує.

Д о л о р е с

"Ганебний"… "чесний"… як тепер далеко вiд мене сi слова… Що ж, я скажу: я за декрет сей тiлом заплатила.

Д о н Ж у а н

Як?..

Д о л о р е с

Я не можу довше поясняти.

Ви знаєте всi норови двiрськi, - там платиться за все коли не злотом, то…

Д о н Ж у а н

Боже! Як же страшно се, Долорес!

Д о л о р е с

Вам страшно? Я сього не сподiвалась.

Д о н Ж у а н

А вам?

Д о л о р е с

Я вже нiчого не боюся.

Чого менi жахатися про тiло, коли не побоялась я i душу вiддати, щоб за буллу заплатити?

Д о н Ж у а н

Та хто ж душею платить?

Д о л о р е с

Всi жiнки, коли вони кохають. Я щаслива, що я душею викупляю душу, не кожна жiнка має сеє щастя.

Святий отець вам душу визволяє вiд кар пекельних через те, що я взяла на себе каяться довiчно за вашi всi грiхи. В монастирi з уставом найсуворiшим я буду черницею. Обiтницю мовчання, i посту, й бичування дам я богу.

Зректися маю я всього, Жуане, i навiть - мрiй i спогадiв про вас!

Лиш пам'ятать про вашу душу буду, а власну душу занедбаю. Пiде моя душа за вас на вiчнi муки.

Прощайте.

Дон Жуан стоїть мовчки, приголомшений.

(Долорес рушає, але зараз зупиняється).

Нi, ще раз! Остатнiй раз я подивлюся ще на сiї очi!

Бо вже ж вони менi свiтить не будуть в могильнiй тьмi того, що буде зватись моїм життям… Вiзьмiте ваш портрет.

(Здiймає з себе медальйон i кладе на камiнь).

Я маю пам'ятать про вашу душу, бiльш нi про що.

Д о н Ж у а н

Але якби я вам сказав, що мить єдина щастя з вами тут, на землi, дорожча задля мене, нiж вiчний рай без вас на небесах?

Д о л о р е с

(екстатичне, як мучениця на тортурах)

Я не прошу мене не спокушати!

Сей пiвобман… коли б вiн мiг до краю се серце сторожкеє одурити!

Святая дiво! дай менi принести за нього й сюю жертву!.. О Жуане, кажiть менi, кажiть слова кохання!

Не бiйтеся, щоб я їх прийняла.

Ось вам обручка ваша.

(Здiймає i хоче подати дон Жуановi обручку, але рука знесилено падає, обручка котиться додолу).

Д о н Ж у а н

(пiдiймає обручку i надiває знову на руку Долорес)

Нi, нiколи я не вiзьму її. Носiть її або мадоннi дайте на офiру, як хочете. На сю обручку можна дивитися черницi. Ся обручка не збудить грiшних спогадiв.

Д о л о р е с

(тихо)

Се правда.

Д о н Ж у а н

А вашої я не вiддам нiкому довiку.

Д о л о р е с

Нащо вам її носити?

Д о н Ж у а н

Душа свої потреби має й звички, так само, як i тiло. Я хотiв би, щоб ви без зайвих слiв се зрозумiли.

Д о л о р е с

Пора вже йти менi… Я вам прощаю за все, що ви…

Д о н Ж у а н

Спинiться! Не тьмарiть ясного спогаду, про сю хвилину!

За що прощати? Я ж тепера бачу, що я i вам не завинив нiчого.

Адже ви через мене досягли високого, пречистого верхiв'я!

Невже мене за се прощати треба?

О нi, либонь, ви в словi помилились!

У серцi сторожкiм такеє слово вродитись не могло. Вам не потрiбнi такi слова, коли ви стали вище вiд ганьби й честi. Правда ж так, Долорес?

Д о л о р е с

Здається, слiв нiяких бiльш не треба.

(Хоче йти).

Д о н Ж у а н

Стривайте ще, Долорес… Ви в Мадрiдi одвiдали сеньйору де Мендоза?

Д о л о р е с

(спиняється)

Ви… ви… мене питаєте про неї?

Д о н Ж у а н

Я бачу, рано вам ще в монастир.

Д о л о р е с

(перемагає себе)

Я бачила її.

Д о н Ж у а н

Вона щаслива?

Д о л о р е с

Здається, я щасливiша вiд неї.

Дон Жу а н

Вона про мене не забула?

Д о л о р е с

Нi.

Д о н Ж у а н

Почiм ви знаєте?

Д о л о р е с

Я серцем чую.

Д о н Ж у а н

Се все, що хтiв я знати.

Д о л о р е с

Я вже йду.

Д о н Ж у а н

Ви не питаєте мене, навiщо менi се треба знати?

Д о л о р е с

Не питаю.

Д о н Ж у а н

I вам не тяжко се?

Д о л о р е с

Я не шукала нiколи стежки легкої. Прощайте.

Д о н Ж у а н

Прощайте. Я нiколи вас не зраджу.

Долорес закриває раптом обличчя вiдлогою i виходить з печери не оглядаючись.

Сганарель увiходить i докiрливо дивиться на дон Жуана.

Д о н Ж у а н

(скорiш до себе, нiж до слуги)

Яку я гарну вигартував душу!

С г а н а р е л ь

Чию? Свою?

Д о н Ж у а н

Ущипливе питання, хоч несвiдоме!

С г а н а р е л ь

Думаєте, пане?

Д о н Ж у а н

А ти що думаєш?

С г а н а р е л ь

Що я видав вас ковадлом i клевцем, а ще нiколи не бачив ковалем.

Д о н Ж у а н

То ще побачиш.

С г а н а р е л ь

Шкода! пропало вже!

Д о н Ж у а н

Що? де пропало?

С г а н а р е л ь

Пiшла в черницi ваша доля, пане.

Д о н Ж у а н

То ти пiдслухував?

С г а н а р е л ь

А ви й не знали?

Хто має слуги, той повинен звикнуть, що має повсякчас конфесьйонал.

Д о н Ж у а н

Але щоб так нахабно признаватись!..

С г а н а р е л ь

То треба буть слугою дон Жуана.

Мiй пан вiдомий щирiстю своєю.

Д о н Ж у а н

Ну, не плещи!.. То тiнь моя пiшла, зовсiм не доля. Доля жде в Мадрiдi.

Сiдлай лиш коней. Ми тепер поїдем ту долю добувати. Швидше! Миттю!

Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук i проводить рукою по лезi, пробуючи її гострiсть, при тому всмiхається.