Онлайн чтение книги Кобзарь
VII

Непевне видумали свято Патриції-аристократи І мудрий кесарів сенат. Вони, бач, кесаря хвалили На всі лади, що аж остило Самим їм дурня вихвалять, То, заразом щоб доконать, Вони на раді й присудили, Щоб просто кесаря назвать Самим Юпітером, та й годі. І написали воєводам По всьому царству: так і так, Що кесар - бог. Що більш од бога! І майстрові дали кувать Із бронзи кесаря. До того Так, нотабене, додали, Що бронзовий той кесар буде І милувать. Сердешні люде, Неначе в ірій, потягли У Рим на прощу. Приплила Із Сіракуз і та небога Благати кесаря і бога. І чи одна вона? Мій боже! Прийшло їх тисячі в сльозах, Прийшло здалека. Горе з вами! Кого благати ви прийшли? Кому ви сльози принесли? Кому ви принесли з сльозами Свою надію? Горе з вами, Раби незрячії! Кого? Кого благаєте, благії, Раби незрячії, сліпії! Чи ж кат помилує кого? Молітесь богові одному, Молітесь правді на землі, А більше на землі нікому Не поклонітесь. Все брехня - Попи й царі…