Онлайн чтение книги Кобзарь
IX

Рано-вранці новобранці Виходили за село, А за ними, молодими, І дівча одно пішло. Подибала стара мати Доню в полі доганяти… І догнала, привела; Нарікала, говорила, Поки в землю положила, А сама в старці пішла.

Минули літа, а село Не перемінилось. Тілько пустка на край села Набік похилилась. Коло пустки на милиці Москаль шкандибає. На садочок позирає, В пустку заглядає. Марне, брате, не вигляне Чорнобрива з хати. Не покличе стара мати Вечеряти в хату. А колись… Давно колись-то! Рушники вже ткались, І хустина мережалась, Шовком вишивалась. Думав жити, любитися Та бога хвалити! А довелось… ні до кого В світі прихилитись. Сидить собі коло пустки, Надворі смеркає, А в вікно, неначе баба, Сова виглядає.

[Між 19 і 30 травня 1847, С.-Петербург]