Онлайн чтение книги Кобзарь
VI

Так ти кажеш, Що бачив криницю Москалеву, що ще й досі Беруть з неї воду, І хрест, кажеш, коло шляху І досі господній Стоїть собі на роздоллі. А не розказали Тобі люде там нічого?.. Вже повимирали Тії люде, мої свідки, Праведнії люде! А я й досі караюся І каратись буду Й на тім світі. Ось послухай, Доводить до чого Сатана той душу нашу: Як не схаменеться Та до бога не вернеться, То так і воп'ється Пазурями в саме серце. Ось слухай же, сину, Про Максима праведного… Було, не спочине Ніколи він. А в неділю Або в яке свято Бере святий псалтир в руки Та й іде читати У садочок. У садочку Та у холодочку Катерину поховали, Отож у садочку За упокой душі її Псалтир прочитає, Потім собі тихесенько, Тихо заспіває С о с в я т и м и; та й заплаче. А потім пом'яне О здравії тещу з сином І веселий стане. «Все од бога,- скаже собі,- Треба вік дожити». Отакий-то муж праведний Був він на сім світі. А у будень, то він тобі Не посидить в хаті, Все нишпорить по надвір'ю. «Треба работати,- Було, скаже по-московськи,- А то, лежа в хаті, Ще опухнеш». Та взяв якось Заступ і лопату, Та й пішов собі у поле Криницю копати. «Нехай,- каже.- Колись люде Будуть воду пити Та за мою грішну душу Господа молити». Вийшов в поле геть од шляху, У балку спустився Та й викопав при долині Глибоку криницю. (Не сам-один; толокою Йому помагати Й добрі люде приходили Криницю копати). І виложив цямриною, І над шляхом в полі Височенний хрест поставив… Зо всього роздолля Широкого було видно. Се, бачиш, для того, Щоб знать було, що криниця Єсть коло дороги, Щоб заходили з криниці Люде воду пити Та за того, що викопав, Богу помолитись.