Read Manga Mint Manga Dorama TV Libre Book Find Anime Self Manga GroupLe
Гарнитура: Тип 1 Тип 2 Тип 3 Тип 4 Тип 5 Тип 6 Тип 7 Тип 8
Размер: A A A A A A

Онлайн чтение книги Мартин Боруля
ЯВА III


Мартин, а потiм Трохим i Омелько.

Мартин (один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечiр Протасiя; вiн гарно i багато умiє балакать… А важко i в дворянствi жить: рэзходу, розходу, - са.ми.м уробить якось, не приходиться…

Входе Трохим.

Трохим. Пане! Наших двi пари волiв i двi корови зайняв економ у двiр.

Мартин. Де ж вони паслись?

Трохим. Та в чередi, з череди й зайняв!

Мартин. Як вiн смiв?!

Трохим. Так пан Красовський звелiв.

Мартин. О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака! Грабитель! За що ж?

Трохим. Каже, що на вас накинули чинш i поки не заплатите - не вiддасть.

Мартин. Не вiддасть?.. Бери палицю i менi знайди доброго дрючка!.. Я їм покажу… Я… Ми їм покажемо!

Трохим. Нi, пане, я не пiду. Вiн похваляється i вам на спинi горба зробить. Каже: Боруля добивається бумажного горба, а я йому на спинi горба надрюкую.

Мартин. Хто це казав?

Трохим. Економ.

Мартин. О, хлоп поганий! Вiн, наймит Красовського, менi горба зробе? Менi?.. Та я… Запрягай коней, поїду зараз в стан! Це грабiж, грабiж!…

Трохим. Нема ж натачанки ще з города.


Мартин. Бiжи до Сидоровички, позич.

Трохим пiшов.

Граблять!.. Граб… Граб… Це менi ще i на руку - нехай граблять!.. Разом за все отвiт даси! Нi, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що дiло в герольдiї… апеляцiя… стрiчний iск йому в печiнку сiли… О пресвята дiво! Вмiшайся в моє дiло, поможи менi ворога; свого доканать.

Входе Трохим

Трохим. Там прийшов Омелько.


Мартин. Який Омелько?

Трохим. Та наш же Омелько.

Мартин. Сам?

Трохим. Сам.

Мартин (набiк). Що ж це за знак: i забарився, i жениха не привiз? (До Трохима.) Запрягай же свiжих коней у нашу натачанку, та поїдемо зо мною у стан, а Омелько нехай зараз iде в хату…


Трохим. Вiн боїться iти в хату.

Мартин. Чи ти не здурiв? Чого вiн боїться?


Трохим. Та коней наших покрали в городi.


Мартин. Як?.. О господи! Нова напасть… Тягни його сюди, за чуба тягни! (Бiжить до дверей.) Омелько! Iрод! Супостат! Iди в хату!

Входе Омелько, босий.

Мартин. Де конi, азiят?

Омелько. Украли.

Мартин. Украли?

Омелько. I чоботи, i кобеняк украли…

Мартин. Як же в тебе голови не вкрали?


Омелько. Бо нiкому не потрiбна: у кожного є своя, хоч поганенька.

Мартин. Що ж менi тепер з тобою робить? Га? Що?.. Бодай ти галушки не проковтнув, щоб ти вареником подавився, кажи: шкуру з тебе здерти?.. Розказуй, анахтема, як було дiло?

Омелько. Та так було дiло. То як приїхали ми з паничем, зараз понаходило тих судейських видимо-невидимо. IIослали за горiлкою, панич достали сало, курей i прийнялися трощить та пить. А далi, спасибi їм, i мене почастували; а чарка така, що й собака не перескочить; я довго не хотiв випить повяої i таки випив; випив, закусив салом - у мене з дому було своє сало i хлiб…

Мартин. Мерщiй розказуй! Ти з мене печiнки витягнеш.

Омелько. Не перебаранчайте, пане, бо ви мене зiб'єте з пантелику.

Мартин. Я тебе з нiг зiб'ю i шерсть на тобi вискубу!

Омелько. От я й забув, що казав.

Мартин. Говори, говори, бiсова патяка, буду мовчать, говори!..

Омелько. Випив, закусив салом.

Мартин. Ну?

Омелько. У мене з дому було своє сало i хлiб.

Мартин (крiзь зуби). Чув, чув!..

Омелько. Напоїв коней i хотiв спать лягать, а тут, спасибi їм, ще пiднесли… Потiм третiй раз почастували, i вже не скажу вам: чи частували ще й четвертий раз, чи нi, бо не пам'ятаю, як i заснув. Вранцi, до схiд сонця, прокинувся - не можу голови пiдвести… Почав пригадувать: де я? Не пригадаю. Глянув набiк: чиїсь босi ноги на полудрабку. Що воно за твар, думаю собi, втислася до мене на повозку, чи не Горпина. Далi думаю: коли є ноги, то повинна буть i голова, - а голови не видко, тiлько моя, та й своєї голови не бачу, а чую, що на в'язах щось таке важке телiпається, мов хто начепив клунок з пiском… Помалу-помалу пiдвiв я голову. Дивлюсь: нiкого нема, кругом чужа оселя… Боже мiй! Тут зразу голова моя зробилась легка, як вiвсяна полова, i я догадався, де я i що зо мною було! Схопивсь… сюди, туд'и - нема нi коней, нi чобiт, нi кобеняка! Сiв я та й заплакав.

Мартин. Заплакав?

Омелько. Заплакав. Гiркими сльозами заплакав: чоботи були настоящi шкаповi i кобеняк…

Мартин. Луципiр! А коней тобi не жаль?

Омелько. Та конi знайдуться, бо там якийсь судейський, з мiдною бляхою на грудях, списав усе: i як коней звуть на ймення, i до якого полудрабка котра коняка була прив'язана, i полудрабки розглядiли, - усе як слiд, я розказав усi прикмети. Записали i те, що як удариш батогом, то Кулкат крутить хвостом собе а, Зозуля крутить хвостом цабе, -все записали, конi знайдуться!.. (Зiтхає.) А чоботи i кобеняк…

Мартин. Геть з очей, паршивий робiтник! Тобi гиндйкя пасти, а не коней глядiть! Самi кращi конi пропали! Будеш же ти одслужувать менi за коней шiсть лiт.

Омелько. А буду. Таке дiло. (Набiк.) А хто ж менi одслуже за чоботи та за кобеняк? Якби не ти, то я б їх i не брав.

Мартин (до Трохима). Бiжи до Сидоровички, вiзьми натачанку чи вiзок, запрягай коней, та хоч уночi поїдемо до станового.

Трохим вийшов.

(Омельковi). Ти чого стоїш? Пiшов, не печи моїх очей!

Омелько. Та тут ще лист вiд панича.

Мартин. Чого ж мовчиш? Давай мерщiй, шелепа!

Омелько (достає з шапки). Та не гримайте ж хоч за листа, бачите, зашив як далеко - боявся, щоб хто не вкрав. Думаю: "Хоч шапку i вкраде, то лист буде цiлий, чорта з два найде". Нате.

Мартин (прочитавши). Що його робить?.. Жених обiщав приїхать, як коней пришлю за натачанкою… Тут грабiж… там коней покрали!.. Памороки забило… (До Омелька.) Iди, розумна голово, надiвай постоли, поїдем зо мною у стан, а Трохим поїде в город зараз же, щоб завтра i натачанку привiз… Упряж де ти зоставив?

Омелько. Злодiї взяли, тiлько черезсiдельник зостався.

Мартин. Щоб ти на ньому повiсився! I упряж позич в Сидоровички.

Омелько. А коней яких запрягать?

Мартин. Не питай мене!.. I дорогою не балакай до мене, бо я тебе, каплоуха собако, чисто всього обпатраю!

Омелько. Ну й сердитий… Що то пан! (Пiшов.)

Мартин (один). I язик став як кiлок, i в ротi пересохло!.. А синок… синок!.. Я тут iз шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а вiн там п'янствує…

Входе Омелько.

Ти чого знову у вiчi лiзеш? Кортить, щоб поскуб?

Омелько. Письмоводитель станового приїхав, питається, чи ви дома, та я не знав, що й сказать, боявся, щоб не лаяли… Що йому сказать?

Мартин. Зви! Проси! Бачиш - дома, хiба тобi повилазило?

Омелько вийшов. Мартин бiжить до бокових дверей.

Палажко! Письмоводитель приїхав… I-i! Я й забув, що її нема! Марисю! Пошли за матiр'ю до Сидоровички, а сама вари вареники, печи курчат, нехай дiвчата печериць назбирають, у сметанi насмажиш, та яєць звари уснятку i молока спар!.. Нехай Омелько порося заколить… Та квас, квас щоб був, бо вiн раз у раз з похмiлля… Певно, привiз утвержденiє в дворянствi. Отепер, пане Красовський, я тобi покажу, яке я бидло i яке теля мiй син… (До дверей.) А, Нефодiй Осипович! Пожалуйте, пожалуйте, дорогий гостю!..

Завiса.


Читать далее

Отзывы и Комментарии
комментарий

Комментарии

Добавить комментарий