Онлайн чтение книги Мартин Боруля
ЯВА IV

Марися, а потiм Микола.

Марися (одна). I що це з батьком сталось, все пере-начують! Папiнька… Мамiнька… Аж чудно! Папаша… Мамаша… ще чуднiще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. Входе Микола.

А ти чого притисся?

Микола. Хiба не можна?

Марися. Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидiть i розмовлять так, щоб нам нiхто не заважав i нiхто нас не бачив.

Микола. А менi вже обридло ждать i ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батьковi, щоб побалакав з твоїм, а пiсля провiд i поженимся. Чи так, Марисю?

Марися. Авжеж так, чого ще ждать?

Микола. Поклич менi Степана, я хотiв з ним побалакать.

Марися. Зараз.

Микола. А йому сказать?

Марися. З якої речi?

Микола. А щоб на весiлля приїхав.

Марися. Поспiємо ще. (Iде.)

Микола (оглядається). Марисю!

Марися.. Чого?

Микола (пiдходе). Не будеш сердиться, я тебе поцiлую?

Марися. Ну, мерщiй!

Микола цiлує її раз, хоче ще, Марися одводить його.

Годi! (На вiдходi.) А то ти до весiлля нацiлуєшся, а послi обридну. (Пiшла.)