Онлайн чтение книги Вне времени и пространства Поза часом і простором
НЕСПОДІВАНА НАДІЯ

Після від’їзду делегації Валерій вдень і вночі гарячково думав над тим, що можна було зробити для врятування Землі. Це завдання стояло й перед всіма іншими ученими комуністичної конфедерації, а також Америки. Франції, Англії, та інших держав Було створено багато проектів, але їх надзвичайна рада Всесвітньої Академії Наук не затвердила. Серед цих проектів були такі, наприклад, як побудування багатьох велетенських космічних кораблів для переселення на інші планети. Цей проект не затвердили тому, що не вистачало часу для побудування такої кількості кораблів. Крім того, в сонячній системі не було планети, яка була б хоч трохи придатною для колонізації…

Потім світ потряс божевільний проект Гершера. Світова думка запротестувала. Преса, радіо, парламенти гаряче коментували цей проект. Ряд європейських академій, в тому числі всі академії соціалістичних країн, були категорично проти того, щоб роботи в Гренландії починалися. Але світова громадськість, паралізована навалою страшних подій, розгубилася… Тому Гершер зміг без перешкоди розпочати гігантське будівництво на північному березі Гренландії. Всесвітня Академія мовчала. В ній панувало декілька різних думок в питанні здійснення цього плану. Деякі вчені і окремі уряди схилялися до тої думки, що треба врятувати хоча б частину людства, а насамперед дітей…

Та багато найвидатніших вчених безперервно шукали більш достойних шляхів для врятування людства.

І ось серед бурі зовсім протилежних думок пролунав тверезий голос російського інженера.

3 листопада 19… року була скликана надзвичайна сесія Всесвітньої Академії Наук за проханням Російської Академії Доповідь робив інженер Тригуб.

В конференц-залі академії, де зібралися сотні великих вчених, панувала мертва тиша. В минулі роки засідання відбувалися в атмосфері диспутів, дружніх і навіть ворожих суперечок. Але тепер було не до цього Академія уважно розглядала кожен проект Визначалася його доцільність для врятування Землі, і більш-менш реальний проект передавався надзвичайній раді.

Тригуба вчені світу знали, як талановитого інженера і вченого, творця космічного велетня. Тому в залі вдоволено загомоніли, коли атлетична фігура Валерія з’явилася на трибуні…

На його обличчі був спокій. Він сказав:

— Дорогі друзі! Те, що я скажу, — не буде перебільшенням! Я і ряд членів нашої академії знайшли вихід з тяжкого становища, в якому опинилися наша планета і людство! Час не жде — і я буду лаконічним!..

— Перше. Абсолютно точно не визначено, чи справді планетоподібне тіло загрожує нам! Радіотелескоп може дати не зовсім точні дані, а розбіжність — навіть незначна — в розрахунках має величезне значення при застосуванні цих розрахунків до таких колосальних космічних відстаней.

— Отже — треба визначити точно, чи насправді це космічне тіло загрожує нам?!

Аудиторія здивовано зашуміла Тригуб говорив далі:

— Яким чином це можна з’ясувати? Дуже просто!..

— Ми закінчили будувати два зорельоти для польоту на зовнішні планети системи. Я полечу негайно назустріч планеті і спущусь на неї. Там я точно визначу з допомогою досконалих приладів шлях цього тіла згідно орбіти Землі і його швидкість. Якщо воно пройде, не заподіявши лиха нам, — то взагалі не буде ніякої проблеми, і людство заспокоїться А якщо. — Тригуб передихнув… — якщо планета несе нам смерть — тоді ми пропонуємо на розгляд Академії такий проект…

Всі присутні заніміли, витягнувши голови до оратора.

— Другий російський зорельот, — сказав далі Тригуб, — а коли буде потрібно, то і американський, ми пропонуємо негайно заповнити потужними термоядерними зарядами. Я буду невпинно тримати радіо-телезв’язок з Академією і коли сповіщу вам про загрозу, з Землі необхідно буде вислати цей другий корабель, керований по радіо в напрямку планети. Корабель, розвинувши велетенську швидкість, глибоко вріжеться в тіло планети, а вибух величезної кількості термоядерного пального розірве планету на шматки, а залишки її перетворяться на рій астероїдів…

В передніх рядах встав старий учений-математик. Він, хвилюючись, перебив Тригуба:

— А чи не здається вам, що такий проект трохи наївний? Ви хочете розбити велетенську планету, таку, скажімо, як наша Земля, з допомогою зорельота, заповненого атомним зарядом, який при всій своїй потужності завдасть планеті шкоди не більше, ніж комар слону!..

Тригуб спокійно відповів:

— Елементарні розрахунки показують, що це не так. Термоядерного пального вистачить на те, щоб порушити рівновагу сил, які тримають планету в стані стабільності. Якщо вона навіть не розлетиться на дрібні шматки, то все одно зійде з свого небезпечного для нас шляху!..

— Але ми розраховуємо на інше!.. В місці зіткнення корабля з планетою виникне температура біля ста мільйонів градусів. Електронні орбіти всіх відомих елементів при цій температурі будуть зірвані, і я вважаю, що ми викличемо в корі планети ланцюгову реакцію розпаду радіоактивних речовин, а також синтезу легких елементів!.. А це… це приведе до того, що планета перетвориться на хмару газів за кілька секунд!..

Вчені завмерли, ніби намагалися уявити таке грандіозне небесне явище.

— Планета знаходиться на відстані кількох орбіт Плутона! — сказав далі Тригуб. — Часу поки що досить, щоб попередити лихо! Я сказав усе!..

Тригуб зійшов з трибуни. На його місце вийшов сивий, високий Президент Академії — найвідоміший спеціаліст в галузі синтезу органічних речовин. Він на диво дзвінким голосом сказав:

— Вважаю, що коментувати виступ російського представника не будемо. Це — реально, розумно, ефективно! Ставлю на голосування!

Ще ніколи не були такими одностайними вчені різних напрямків. Академія одноголосно затвердила простий і разом з тим найефективніший проект Тригуба.

Радіо рознесло радісну звістку по всій Землі. І ніколи ще люди не відзначали торжествами будь-яке свято так, як цей день великої надії…

***

Того ж дня стратоплан приземлився на Уральському космодромі. Валерій і члени делегації Російської Академії вийшли з літака. їх зустрічали члени уряду, директор будівництва та інженери. Тут уже одержали повідомлення, що Всесвітня Академія затвердила проект Тригуба, і спеціальна група монтувала в другому кораблі потужні термоядерні заряди…

Гаряче потиснувши руки тим, хто його зустрічав, Валерій сказав:

— Товариші! Говорити нема коли! Я відлітаю негайно! В апараті буду сам! Інших членів екіпажу не беру! Протиметеоритний захист ще не устаткований, і ми не маємо права ризикувати життям багатьох людей!

— А якщо ваш космольот загине? — перебив директор будівництва.

— Тоді висилайте корабель з зарядом і спрямовуйте його до планети. її треба буде розбити в будь-якому випадку, щоб врятувати людство від загибелі!

Більше не треба було говорити. Останні обійми. Потиски рук. Побажання щастя.

Всі присутні зайшли до будинку управління, а Валерій попрямував до зорельота.

Він вийшов на спеціальний майданчик, який був на висоті входу в апарат. Оглянувся.

— Люба, рідна Земля, далека чудова Вікторія, дорогі друзі і Батьківщина — прощайте!..

З вікон, з дверей будинку замахали руками друзі. Валерій відповів прощальним жестом і сховався в дверцях зорельота.

Майданчик зі сходами автоматично від’їхав…

А через кілька хвилин велетенський корабель здригнувся, підстрибнув і, залишаючи сліпучу вогненну дорогу серед скуйовджених хмар, помчав у далеке небо — назустріч невідомій дивній планеті…

Земля напружено чекала…