Онлайн чтение книги Каменный хозяин
II

Осереднiй дворик (раtiо) в оселi сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврiтанський лад, засаджений квiтками, кущами i невисокими деревами, оточений будовами з галереєю пiд аркадами, що поширена посерединi виступом рундука i ложею (великою нiшею); покрiвля галереї рiвна, з балюстрадою, як орiєнтальний дах, i поширена в середнiй частинi тим самим способом, що i галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осiбнi сходи: широкi i низькi - надiл, високi й вузенькi - нагору. Дiм i галерея ясно освiтленi. В дворику свiтла нема. На передньому планi дворика - альтанка, обплетена виноградом.

Дон Пабло i донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорi по галереї походжає скiлька гостей - ще небагато, - з ними донна Анна.

К о м а н д о р

Дозволите менi сюди просити прекрасну донну Анну на хвилинку?

Д о н н а М е р с е д е с

Анiто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!

А н н а

(перехиляється через балюстраду i заглядає вниз)

А вам сюди не ласка завiтати?

Ах, правда, не горi нагору йти!

(Збiгає, смiючись, прудко вдiл).

Д о н н а М е р с е д е с

Ти, Анно, надто голосно смiєшся.

Д о н П а б л о

I жарти сi менi не до сподоби.

Ти мусиш пам'ятати…

К о м а н д о р

Не сварiте моєї нареченої за теє, що близький шлюб її не засмутив.

Я звик до жартiв донни Анни.

Д о н н а М е р с е д е с

Пабло, нам слiд пiти нагору гостi бавить.

К о м а н д о р

Прошу лишитись трошки. В нас в Кастiльї не звичай нареченим бути вдвох.

Та я не забарю вас. Донно Анно, прошу прийняти сю малу ознаку великої пошани i любовi.

(Виймає з-пiд плаща коштовний перловий убiр для голови i склоняється перед Анною).

Д о н н а М е р с е д е с

Що за чудовi перли!

Д о н П а б л о

Командоре, чи не занадто дорогий дарунок?

К о м а н д о р

Для донни Анни?!

А н н а

От ви задля чого мене питали вранцi про убрання!

К о м а н д о р

Боюсь, я, може, не зумiв добрати…

Але я думав, що як бiле вбрання, то бiлi перли саме…

А н н а

Дон Гонзаго, ви хочете зовсiм не мати вад, а се вже й не гаразд, - се пригнiтає.

Д о н н а М е р с е д е с

(нишком, сiпнувши Анну)

Анiто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!

Анна мовчки вклоняється командоровi глибоким церемонiальним поклоном.

К о м а н д о р

(здiймає убiр над її головою)

Дозвольте, щоб я сам поклав сi перли на гордовиту сю голiвку, вперше похилену передо мною низько.

А н н а

(раптом випростується)

Хiба iнакше ви б не досягли?

К о м а н д о р

(наложивши на неї убiр)

Як бачите, досяг.

Дворик сповняється юрбою маскованих i немаскованих, розмаїто убраних гостей, - однi зiйшли з горiшньої галереї, а другi увiйшли з надвiрньої брами. Межи тими, що надiйшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому домiно, обличчя їй щiльно закрите маскою.

Г о л о с и в ю р б i г о с т е й

(що зiйшли з галереї)

Де наш господар?

Де господинi?

Д о н П а б л о

Ось ми, любi гостi.

Д о н н а М е р с е д е с

(до новоприбулих)

Таке рясне блискуче гроно гостей красить наш дiм.

П i д с т а р к у в а т а г о с т я

(з новоприбулих до другої, давнiшої, нишком)

Либонь, вже зрахувала i скiльки нас, i скiльки ми коштуєм!..

Г о с т я д р у г а

(так само до попередньої)

О, вже ж, Мерседес на рахунки бистра, лиш на гостиннiсть повiльнiша трохи…

Г о с т я-п а н н о ч к а

(до Анни, вiтаючись)

Анiто, як же ти препишно вбрана!

(Тихше).

А тiльки в бiлому ти заблiда.

А н н а

О, се нiчого, се тепера мода.

(Ще тихше).

Як хочеш, я бiлил тобi позичу, бо в тебе навiть i чоло червоне.

П а н н о ч к а

Не треба, дякую.

(Одвертається, вiдступивши, i поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).

М о л о д а п а н i

(нишком до другої, показуючи очима на Анну)

Який убiр!

Д р у г а м о л о д а п а н i

(iронiчно)

Та тiльки ж i потiхи! Бiдна Анна!..

С т а р и й г i с т ь

(до дона Пабло)

А що, дон Пабло? вже тепер нарештi покличе вас король до свого двору, - такого зятя тесть…

Д о н П а б л о

Його величнiсть не по зятях, а по заслузi цiнить.

С т а р и й г i с т ь

На жаль, оцiнки часом довго ждати.

Д о н П а б л о

Чи довго, ви сами зазнали лiпше.

(Повертається до iншого).

Ви, графе? Як я радий! Честь яка!

Господар, господинi, командор i гостi йдуть у дiм долiшнiм входом. Маска "Чорне домiно" лишається в дворику, незамiтно вiдступивши в тiнь вiд кущiв. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горiшньому рундуцi.

Слуги розносять лимонаду та iншi холодощi.

Д о н Ж у а н

(замаскований, у маврiтанському костюмi, з гiтарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука i, по короткiй прелюдiї, спiває)

У моїй країнi рiднiй

єсть одна гора з кришталю, на горi тiй, на шпилечку, сяє замок з дiамантiв.

Лихо моє, Анно!

I росте посеред замку квiтка, в пуп'янку закрита, на пелюсточках у неї не роса, а твердi перли.

Лихо моє, Анно!

I на гору кришталеву нi стежок нема, нi сходiв, в дiамантовому замку анi брами, анi вiкон.

Лихо моє, Анно!

Та комусь не треба стежки, анi сходiв, анi брами, з неба вiн злетить до квiтки, бо кохання має крила.

Щастя моє, Анно!

Пiд час спiву "Чорне домiно" трохи виступає з кущiв i прислухається, пiд кiнець ховається.

К о м а н д о р

(виходить на горiшнiй рундук пiд кiнець спiву)

Якi се тута спiви, донно Анно?

А н н а

Якi? Не знаю, певне, маврiтанськi.

К о м а н д о р

Я не про те питаю.

А н н а

А про що ж?

(Не ждучи вiдповiдi, бере у слуги шклянку лимонади i спускається до дон Жуана).

А н н а

(до дон Жуана, подаючи лимонаду)

Бажаєте прохолодитись, може?

Д о н Ж у а н

Спасибi, не вживаю холодощiв.

Анна кидає шклянку в кущi.

К о м а н д о р

(надходить слiдом за Анною)

Вам до сподоби пiсня, донно Анно?

А н н а

А вам?

К о м а н д о р

Менi зовсiм не до сподоби.

Д о н Ж у а н

Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.

Я думав, що зарученим то саме i слiд почути пiсню про кохання.

К о м а н д о р

В тiй вашiй пiснi приспiв недоречний.

Д о н Ж у а н

На жаль, його не мiг я проминути, - так вимагає маврiтанський стиль.

А н н а

Ви до костюма добирали пiсню?

З брами увiходить гурт молодiжi, паничiв; побачивши Анну, молодiж оточує її.

Г о л о с и з г у р т у

О донно Анно! донно Анно, просим, з'явiть нам ласку! Се ж остатнiй вечiр дiвочої незв'язаної волi!

А н н а

Мої панове, в чiм бажання ваше?

О д и н л и ц а р

Ми просимо, щоб ви сами вказали,

Хто має вам служить в которiм танцi.

А н н а

Щоб я сама просила?..

Д р у г и й л и ц а р

Не просити, наказувати маєте! Ми будем рабами вашими в сей вечiр!

А н н а

Добре, що хоч не довше, бо вже я не знаю, що б вам на те сказали вашi дами.

Чи, може, вас вiд їх рятують маски?

Т р е т i й л и ц а р

(скидаючи маску)

Всi зорi блiднуть перед сонцем!

А н н а

Дiйсно, сей комплiмент не потребує маски, бо вiн доволi вже поважний вiком.

Лицар знов надiває маску i вiдступає в гурт.

А н н а

(до молодiжi)

Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.

Всi стають в ряд, i дон Жуан мiж ними.

К о м а н д о р

(тихо до Анни)

Чи се такий в Севiльї звичай?

А н н а

Так.

К о м а н д о р

Чи й я повинен стати?

А н н а

Нi.

Командор вiдходить.

Панове, ви вже готовi?

(До дон Жуана).

Як же ви, поклонче змiнливої планети, стали в ряд?

Хiба вам звичай дозволяє танцi?

Д о н Ж у а н

Для надзвичайної зламаю звичай.

А н н а

За се я вам даю танець найперший.

Дон Жуан вклоняється по-схiдному: прикладає правицю до серця, до уст i до чола, потiм закладає руки навхрест на грудях i схиляє голову. При тих рухах поблискує золотий перстень на мiзинцi.

Д о н Ж у а н

Один?

А н н а

Один. Вам другого не буде.

(До молодiжi).

Я вас, панове, позначу рукою, хай всяк свою чергу запам'ятає.

(Швидко вказує рукою на кождого панича по черзi, один панич зостається непозначеним).

П а н и ч

А я ж? А я? Менi ж яка черга?

О д и н з г у р т у

Остатня, очевидно.

Смiх. Панич стоїть збентежений.

А н н а

(до панича)

Мiй сеньйоре, я мусульманину дала найпершу, бо вiн остатнiм буде в царствi божiм, ви ж, я в тiм певна, добрий католик, i вам не страшно буть остатнiм тута.

П а н и ч

Се в перший раз, що я б хотiв буть мавром!

Д о н Ж у а н

Е, не в чергу попав ваш комплiмент, - либонь, судився вам душi рятунок!

А н н а

(плеще в долонi)

Мої пiдданi! годi! Час до танцю!

(Перша рушає нагору, за нею молодь).

З горiшнього поверху чутно грiм музики. Починаються танцi, що розпросторюються на горiшнiй рундук i галерею. Донна Анна йде в першiй парi з дон Жуаном, потiм її переймають iншi паничi по черзi. Командор стоїть на розi нiшi, прихилившись до виступу стiни, i дивиться на танцi. "Чорне домiно" зорить здолу i непомiтно для себе виходить на освiтлене мiсце перед рундуком. Дон Жуан, скiнчивши танець, схиляється на балюстраду, завважає "Чорне домiно" i зiходить удiл, воно тим часом поспiшно ховається в тiнь.

М а с к а-С о н я ш н и к

(входить збоку, переймає дон Жуана i хапає його за руку)

Ти дон Жуан! Я знаю!

Д о н Ж у а н

Я хотiв би тебе так добре знати, гарна маско.

М а с к а-С о н я ш н и к

Ти знаєш! Не вдавай! Я - донна Соль!

(Зриває з себе маску).

Д о н Ж у а н

Пробачте. В соняшнику справдi трудно впiзнати сонце.

Д о н н а С о л ь

Ти смiєшся з мене?

Тобi ще мало глуму?

Д о н Ж у а н

Де? Якого?

Д о н н а С о л ь

(понуро)

Я тiльки що була на кладовищi.

Д о н Ж у а н

Вас бачив хто?

Д о н н а С о л ь

Сього ще бракувало!

Нiхто, запевне.

Д о н Ж у а н

Ну, то в чiм же дiло?

Хiба зустрiтися на маскарадi не веселiше, нiж на кладовищi?

Д о н н а С о л ь

(сягає рукою за пояс)

О! я забула взяти свiй кинджал!

Д о н Ж у а н

(вклоняючись, подає їй свiй стилет)

Прошу, сеньйоро.

Д о н н а С о л ь

(вiдштовхує його руку)

Геть!

Д о н Ж у а н

(ховає стилет)

Непослiдовно.

Що ж вам бажано, прехороша панi?

Д о н н а С о л ь

Не знаєте?

Д о н Ж у а н

Нi, далебi, не знаю.

Д о н н а С о л ь

Ви пам'ятаєте, що ви писали?

Д о н Ж у а н

Я вам писав: "Покиньте чоловiка, як вiн вам осоружний, i втiкайте".

Д о н н а С о л ь

З ким?

Д о н Ж уа н

А конечне треба з кимсь?

Хоч i зо мною. Можу вас провести.

Д о н н а С о л ь

Куди?

Д о н Ж у а н

В Кадiкс.

Д о н н а С о л ь

Навiщо?

Д о н Ж у а н

Як навiщо?

Хiба на волю вирватись - то мало?

Д о н н а С о л ь

То ви мене просили на стрiвання, щоб се сказати?

Д о н Ж у а н

А для чого ви на те стрiвання йшли? Чи ви хотiли пiдсолодити трохи гiрку страву подружнiх обов'язкiв? Вибачайте, я солодощiв готувать не вчився. |

Д о н н а С о л ь

(подається до сходiв на рундук)

Ви ще менi заплатите за се!

"Ч о р н е д о м i н о"

(виходячи на свiтло i переймаючи донну Соль.

Ненатурально змiненим голосом)

Твiй муж тобi дозволить плату взяти?

Донна Соль миттю вибiгає геть за браму.

"Чорне домiно" хоче сховатись у тiнь, дон Жуан заступає йому дорогу.

Д о н Ж у а н

Ти хто, жалобна маско?

"Ч о р н е д о м i н о"

Тiнь твоя!

Спритно втiкає вiд дон Жуана, ховаючись поза кущами, забiгає в альтанку i там прищулюється. Дон Жуан, втерявши "Чорне домiно" з очей, подається в iнший бiк, шукаючи його. На горiшньому рундуцi донна Анна танцює сегедильї.

О д и н л и ц а р

(коли Анна скiнчила танець)

Осе ж ви танцювали, донно Анно, по наших всiх серцях.

А н н а

Невже? Здавалось менi, що я танцюю по помостi.

Чи се у вас такi твердi серця?

Д р у г и й л и ц а р

(пiдходить до Анни i вклоняється, запрошуючи до танцю)

Тепер моя черга.

А н н а

(складає долонi)

Сеньйоре, пробi!

Д р у г и й л и ц а р

Я пiдожду. Але черга за мною?

А н н а

Звичайно.

(Встає i, замiшавшись межи гостями, зникає, потiм з'являється в дворику, вийшовши долiшнiми сходами).

Донна Анна надходигь до альтанки. "Чорне домiно" вибiгає звiдти швидко, але без шелесту, i ховається в кущах. Анна падає в знесиллi на широкий ослiн в альтанцi.

Д о н Ж у а н

(наближається до неї)

Се ви тут? Вибачайте, вам недобре?

А н н а

(сiла рiвнiше)

Нi, просто втомлена.

Д о н Ж у а н

Iти на гору?

А н н а

Як?.. А!.. Мiж iншим, я найбiльш втомилась вiд безконечних дотепiв сей вечiр.

Д о н Ж у а н

Я в думцi мав не дотеп.

А н н а

Що ж iнакше?

Д о н Ж у а н

Я думав: що могло примусить вас нагiрної в'язницi домагатись?

А н н а

В'язницi? Я гадаю, просто замку, а замки завжди на горi стоять, бо так величнiше i неприступнiш.

Д о н Ж у а н

Я дуже поважаю неприступнiсть, як їй пiдвалиною не камiння, а щось живе.

А н н а

Стояти на живому нiщо не може, бо схибнеться хутко.

Для гордої i владної душi життя i воля - на горi високiй.

Дон Ж у а н

Нi, донно Анно, там немає волi.

З нагiрного шпиля людинi видко простори вiльнi, та вона сама прикована до площинки малої, бо леда крок - i зiрветься в безодню.

А н н а

(в задумi)

То де ж є в свiтi тая справжня воля?..

Невже вона в такiм життi, як ваше?

Адже мiж людьми ви, мов дикий звiр межи мисливцями на полюваннi, - лиш маска вас боронить.

Д о н Ж у а н

Полювання взаємне межи нами. Що ж до маски - се тiльки хитрощi мисливськi. Зараз

її не буде.

(Скидає маску i сiдає коло Анни).

Вiрте, донно Анно: той тiльки вiльний вiд громадських пут, кого громада кине геть вiд себе, а я її до того сам примусив.

Ви бачили такого, хто, йдучи за щирим голосом свойого серця, нiколи б не питав: "Що скажуть люди?"

Дивiться, - я такий. I тим сей свiт не був менi темницею нiколи.

Легенькою фелюкою злiтав я простор морей, як перелiтна птиця, пiзнав красу далеких берегiв i краю ще не знаного принаду.

При свiтлi волi всi краї хорошi, всi води гiднi вiдбивати небо, усi гаї подiбнi до едему!

А н н а

(стиха)

Так… се життя!

Пауза.

Нагорi знов музика й танцi.

Д о н Ж у а н

Як дивно! знов музика.

А н н а

Що ж дивного?

Д о н Ж у а н

Чому, коли вмирає старе i горем бите, всi ридають?

А тут - ховають волю молоду, i всi танцюють…

А н н а

Але й ви,сеньйоре, теж танцювали.

Д о н Ж у а н

0, якби ви знали, що думав я тодi!

А н н а

А що?

Д о н Ж у а н

Я думав:

"Коли б, не випускаючи з обiймiв,

її помчати просто на коня та й до Кадiкса!"

А н н а

(встає)

Чи не забагато ви дозволяєте собi, сеньйоре?

Д о н Ж у а н

Ох, донно Анно, та невже потрiбнi i вам отi мiзернi огорожi, що нiбито обороняти мають жiночу гiднiсть? Я ж бо силомiць не посягну на вашу честь, не бiйтесь.

Жiнкам не тим страшний я.

А н н а

(знов сiдає)

Дон Жуане, я не боюся вас.

Д о н Ж у а н

Я вперве чую такi слова з жiночих уст! Чи, може, ви тим собi додаєте одваги?

А н н а

Одвага ще не зрадила мене в життi нi разу.

Д о н Ж у а н

Ви й тепер в нiй певнi?

А н н а

Чому ж би нi?

Д о н Ж у а н

Скажiть менi по правдi, чи ви зазнали волi хоч на мить?

А н н а

У снi.

Д о н Ж у а н

I в мрiї?

А н н а

Так, i в мрiї теж.

Дон Ж у а н

То що ж вам не дає ту горду мрiю життям зробити? Тiльки за порiг переступiть - i цiлий свiт широкий одкриється для вас! Я вам готовий i в щастi i в нещастi помагати, хоч би вiд мене серце ви замкнули.

Для мене найдорожче - врятувати вам гордий, вiльний дух! О донно Анно, я вас шукав так довго!

А н н а

Ви шукали?

Та ви ж мене зовсiм не знали досi! .Д о н Ж у а н

Не знав я тiльки вашого iмення, не знав обличчя, але я шукав у кожному жiночому обличчi хоч вiдблиска того ясного сяйва, що променiє в ваших гордих очах.

Коли ми двоє рiзно розiйдемось, то в божiм творивi немає глузду!

А н н а

Стривайте. Не тьмарiть менi думок речами запальними. Не бракує менi одваги йти в широкий свiт.

Д о н Ж у а н

(встає i простягає їй руку)

Ходiм!

А н н а

Ще нi. Одваги тут не досить.

Д о н Ж у а н

Та що ж вас не пускає?.Сiї перли?

Чи та обручка, може?

А н н а

Се? Найменше!

(Здiймає перловий убiр з голови i кладе на ослонi, а обручку, знявши, держить на простягненiй долонi).

Ось покладiть сюди i ваш перстеник.

Д о н Ж у а н

Навiщо вiн вам?

А н н а

Не бiйтесь, не надiну.

В Гвадалквiвiр я хочу їх закинуть, як будемо переїздити мiст.

Д о н Ж у а н

Нi, сього персня я не можу дати.

Просiть, що хочете…

А н н а

Просити вас я не збиралась нi про що. Я хтiла лиш перевiрити, чи справдi є на свiтi хоч одна людина вiльна, чи то все тiльки "маврiтанський стиль", i ви самi за ту хвалену волю не вiддасте й тоненької каблучки.

Д о н Ж у а н

А все життя вiддам!

Ан н а

(знов простягає руку)

Обручку!

Д о н Ж у а н

Анно!

Обручка та не є любовi знак.

А н н а

А що ж? кiльце з кайданiв? Дон Жуане,

I вам не сором в тому признаватись?

Д о н Ж у а н

Я слово честi дав її носити.

А н н а

Ах, слово честi?

(Встає).

Дякую, сеньйоре, що ви менi те слово нагадали.

(Надiває знову убiр i свою обручку i хоче вiдiйти).

Д о н Ж у а н

(падає на колiна)

Я вас благаю, донно Анно!

А н н а

(з гнiвним рухом)

Годi!

Доволi вже комедiї! Вставайте!

(Обертається i бачить командора, що наближається вiд дому до альтанки).

Прошу вас, дон Гонзаго, проведiть мене нагору знову.

К о м а н д о р

Донно Анно, скажiть менi того сеньйора ймення.

А н н а

Той лицар - наречений Долорiти.

Iнакше вiн не смiє називатись.

Д о н Ж у а н

У мене єсть iмення - дон Жуан.

Се ймення всiй Iспанiї вiдоме!

К о м а н д о р

Ви той банiт, кого король позбавив i честi, й привiлеїв? Як ви смiли в сей чесний дiм з'явитись?

Д о н Ж у а н

Привiлеї король дає, король i взяти може.

А честь моя, так само, як i шпага, менi належать - їх нiхто не зломить!

Чи хочете попробувати, може?

(Вихоплює шпагу i стає в позицiю до поєдинку).

К о м а н д о р

(закладає руки навхрест)

З банiтами ставать до поєдинку не личить командоровi.

(До Анни).

Ходiм.

(Бере Анну пiд руку i рушає, обернувшись плечима до дон Жуана).

Дон Жуан кидається за командором услiд i хоче проткнути його шпагою. З тiнi виринає "Чорне домiно" i хапає дон Жуана за руку обома руками.

"Ч о р н е д о м i н о"

(незмiненим голосом, так що можна пiзнати голос Долорес)

Немає честi нападати ззаду!

Анна оглядається. Дон Жуан i Долорес вибiгають за браму.

К о м а н д о р

Не оглядайтесь.

А н н а

Вже нема нiкого.

К о м а н д о р

(випускає Аннину руку i змiняє спокiйний тон на грiзний)

Вiн як сюди дiстався, донно Анно?

А н н а

Кажу ж вам, як Долорес наречений.

К о м а н д о р

Чого ж було стояти на колiнах?

А н н а

Кому?

К о м а н до р

Та вже ж йому тут перед вами!

А н н а

Не навпаки? Ну, то про що ж розмова?

К о м а н д о р

I ви могли дозволити…

А н н а

Мiй боже!

Хто ж дозволу на сiї речi просить?

Се, може, та кастiльська етикета наказує звертатися до дами:

"Дозвольте, панi, стати на колiна".

У нас за сеє кожна осмiяла б.

К о м а н д о р

Як ви привикли все збувати смiхом!

А н н а

Та змилуйтесь! якби я кожен раз, вiдкоша даючи, лила ще сльози, то в мене б очi вилиняли досi!

Невже б вам справдi так сього хотiлось?

Вам дивно се, що я за ним услiд не простягаю рук, не плачу гiрко, не сповiдаюся тут перед вами в злочинному коханнi, що мов буря налинуло на серце безборонне?

Була б я мов Iзольда в тiм романi, та шкода, я до того не в настрою, - якраз охоту маю.до фанданга!

О! чую, саме грають… lа-lа-lа!..

Ходiм, дон Гонзаго! я полину, як бiла хвиля, у хибкий танець, а ви спокiйно станете, мов камiнь.

Бо знає камiнь, що танок свавiльний скiнчить навiки хвиля - коло нього.

Командор веде Анну попiд руку нагору, де танцюють.