Онлайн чтение книги Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 3
Лубок

№449 [348]Место записи неизвестно. Язык украинский. AT 980 A (Дедушка и внучек). Кроме текстов, записанных на европейских языках в Европе и Америке, учтены японские и китайские варианты. Русских вариантов — 3, украинских — 10, белорусских — 3. Из них восточнославянских текстов в AT только один — из сборника Афанасьева; не учтены в нем же польские (см. Krzyżanowski , I, S. 287) и латышские ( Арайс-Медне , с. 151) тексты. Сюжет встречается и в татарском фольклорном материале (сб.: Веселая россыпь. Татарский народный юмор / Сост. Г. Баширов. М., 1974, с. 95). История сюжета связана с древнееврейскими притчами (см. Gaster M. The exampla of the Rabbis. London; Leipzig, 1924, III, p. 117, 267) и с нравоучительными французскими фабльо (см. Bédier , p. 463—464), испанскими новеллами (см. Keller J. E. Motifindex of Mediaeval spanish Exempla. Knoxville, Tennessee, 1949), немецкими шванками ( Pauli , № 436, 760). Русский литературный пересказ сказки вошел в сборник С. Друковцева «Бабушкины сказки» (М., 1778, № 31) — пересказ схематичен, дан как притча в обращении к сыну старика-отца, заключающем повествование о том, как сын спровоцировал избиение отца встречным солдатом. Исследования: Paudler F. Die Volkserzählung von der Abschafung der Altentötung (FFC, N 121). Helsinki, 1937; Кисляков Н. А. О древнем обычае в фольклоре таджиков. — Сб. Фольклор и этнография. Л., 1970, с. 70—82. См. также указанную выше монографию Бедье, который ошибочно полагал, что ареал распространения сюжета ограничен Западной Европой, и утверждал западное его происхождение.

Був собі в однім пустім місці хутор невеличкий. В хуторі жила сім’я одна, і невеличка: був там старесенький дід да син його жонатий — звався він Нечипір, да ще не дуже великий син од Нечипора. Дід був зовсім без мощі: ходючи він згинався уже дуже, голова у йога була біла-біла, мов молоком облита, а робити — дак зовсім нельзя було йому, бідному. Нечипору се було дуже не по нутру; йому усе хотілося, щоб батько що-не́будь да робив. Надумався Нечипір да й каже: «Згублю я батька, годі йому жити! Мені і так приходиться гірко жити да хліб добувати».

Прийшла зима. Нечипір достав з гори предовгий да широкий луб, узяв свого сина да й каже батькові старому: «Ходімо, тату, в поле; годі тобі жити! Ні сам не будеш мучитись, ні нас не будеш мучити». І повели старого батька. Почувши річ таку, батько тільки заливався гіркими слізами — більш нічого. Довіз Нечипір діда до дуже глубокого яру, посадив його, старесенького, на лубок, що́ приніс з собою, спустив на нім батька у самий низ да й каже: «Прощай тепер, тату! Не поминай нас лихом!» І вже хотів іти додому, аж внучок того діда і каже батькові: «Тату! Возьми ж лубочок з собою». — «А нащо він? Нехай там зостається». — «Як нащо? Адже як будеш і ти такий старик, як дід мій, то й я тебе посадив би на той лубок та и спустив би».

Тоді Нечипір хопився за висок: «Дурний, дурний я! Що зробив! Спасибі ж тобі, сину, що ти дурного батька на ум та на разум наставив!» І швидче кинувся у яр, взяв батька старого з собою, попросив у його опрощення і став кормити до самісінькоï смерти, щоб і його діти не покидали.