Онлайн чтение книги Кобзарь
IV

Чимало літ перевернулось, Води чимало утекло; І в хутір лихо завернуло, І сліз чимало принесло. Бабусю Настю поховали І ледве-ледве одволали Трохима-діда. Прогуло Прокляте лихо та й заснуло. На хутір знову благодать З-за гаю темного вернулась До діда в хату спочивать.

Уже Марко чумакує І восени не ночує Ні під хатою, ні в хаті… Кого-небудь треба сватать. «Кого ж би тут?» - старий дума І просить поради У наймички. А наймичка До царівни б рада Слать старости: «Треба Марка Самого спитати». «Добре, дочко, спитаємо Та й будемо сватать».

Розпитали, порадились, Та й за старостами Пішов Марко. Вернулися Люде з рушниками, З святим хлібом обміненим. Панну у жупані, Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором. Отаке-то Диво запопали!

«Спасибі вам! - старий каже. Тепер, щоб ви знали, Треба краю доводити, Коли й де вінчати, Та й весілля. Та ще ось що: Хто в нас буде мати? Не дожила моя Настя!..» - Та й заливсь сльозами. А наймичка у порогу Вхопилась руками За одвірок та й зомліла. Тихо стало в хаті; Тілько наймичка шептала: «Мати… мати… мати!»

V

Через тиждень молодиці Коровай місили На хуторі. Старий батько З усієї сили З молодицями танцює, Та двір вимітає, Та прохожих, проїжджачих У двір закликає, Та вареною частує, На весілля просить. Знай, бігає, а самого Ледве ноги носять. Скрізь гармидер та реготня, В хаті і надворі. І жолоби викотили З нової комори. Скрізь порання: печуть, варять, Вимітають, миють… Та все чужі. Де ж наймичка? На прощу у Київ Пішла Ганна. Благав старий, А Марко аж плакав, Щоб була вона за матір. «Ні, Марку, ніяко Мені матір'ю сидіти: То багаті люде, А я наймичка… ще й з тебе Сміятися будуть. Нехай бог вам помагає! Піду помолюся Усім святим у Києві, Та й знову вернуся В вашу хату, як приймете. Поки маю сили, Трудитимусь…» Чистим серцем Поблагословила Свого Марка… заплакала Й пішла за ворота.

Розвернулося весілля. Музикам робота І підковам. Вареною Столи й лави миють. А наймичка шкандибає, Поспішає в Київ. Прийшла в Київ - не спочила, У міщанки стала, Найнялася носить воду, Бо грошей не стало На молебствіє Варварі. Носила-носила, Кіп із вісім заробила Й Маркові купила Святу шапочку в пещерах У Йвана святого, Щоб голова не боліла В Марка молодого; І перстеник у Варвари Невістці достала, І, всім святим поклонившись, Додому верталась.

Вернулася. Катерина І Марко зустріли За ворітьми, ввели в хату Й за стіл посадили; Напували й годували, Про Київ питали, І в кімнаті Катерина Одпочить послала.

«За що вони мене люблять? За що поважають? О боже мій милосердний! Може, вони знають… Може, вони догадались… Ні, не догадались; Вони добрі…» І наймичка Тяжко заридала.