Онлайн чтение книги Мартин Боруля
ЯВА V

Мартин, а за ним хлопець вносить п'яльця; потiм Марися.

Мартин. Отут, хлопче, постав та й iди собi.

Хлопець ставить п'яльця на мiсто i виходить.

П'яльця! I нехитра штука, а зараз красу господi придали. Якось аж веселiше горниця дивиться. Нехай Марися вчиться. Сидоровичка обiщала показать, спасибi їй. От i благородна кума в пригодi стала! Кумiв завше треба вибирать значних i благородних! А як, бог дасть, Марися вийде замiж, то первого онука он як охрестю: кумом вiзьму, полковника Лясковського, а за куму - генеральшу Яловську.

Входе Марися i пада йому в ноги.

Що це?!

Марися. Не губiть мене, не топiть мене - я у вас одна!

Мартин. Ото господи, як злякала, аж ноги затрусились… Встань! Чого тобi?

Марися. Не вiддавайте мене замiж за того жениха, що приїде з города, - я його не люблю, я за нього не хочу…

Мартин. Як?! За благородного чоловiка не хочеш? За кого ж тебе тодi вiддать?

Марися. Вiддайте мене за Миколу.

Мартин. Свiт навиворiт. Панночцi - мужика забажалось!.. Не смiй менi про це й заїкаться!

Марися. Я люблю Миколу, i вiн мене любить, ми будемо щасливi…

Мартин. Що то за слово таке - любить? Кажи менi, що то за слово таке?.. Га? Що воно означа: чина чи дворянство?

Марися. Я не вмiю розказать… Я…

Мартин. Видумка! Витребеньки! Баб'ячi химерики! Чина, дворянство треба любить, а другої любовi нема на свiтi!..

Марися. Я собi смерть заподiю, коли…

Мартин. Не сердь мене, бо я порву на собi всю одежу!.. Чуєш?.. Здурiла дiвка, ще й не розглядiла добре благородного жениха, а вже ерегується! Та жених такий, що хоч би яка панночка, то з охотою пiшла б за нього, - от приїде, то побачиш!.. А про Миколу i не думай! Та я скорiще вб'ю тебе, нiж вiддам за мужика; я тебе з дому вижену, я тебе!.. Та я не знаю, що зроблю!.. От дiтки! Ти для них пiклуєшся, побиваєшся, з шкури лiзеш, а вони, замiсть дяки, серце тобi надвоє роздирають! Мало менi муки з Красовським i так, та ще тебе вiддам за мужика, щоб вiн зуби скалив?.. Iди! Жених, може, вже з гори з'їжджає… Iди одягнися менi у нове плаття, а цих речей щоб я бiльше не чув!

Марися. Тату?..

Мартин. Який я тато? Що то за тато?

Марися. Папiнька!

Мартин. I слухать не хочу! Iди роби, що велять.

Марися пiшла.

Не знає свого щастя; сказано: молоде - дурне… Ох, дiти-дiти! Якби ви знали, як-то хочеться бачить вас хорошими людьми, щоб ви не черствий хлiб їли… Якби-то знали… тодi б ви зрозумiли, що батьки не вороги вам… От трохи погримав, а вже й жаль!.. Воно ж, дурне, дума, що я їй ворог! Ворог за те, що витягаю з мужичества… А чого менi це коштує?.. Колись подякує.

Входе Омелько.

Iдуть?